Чи повинні учні прибирати у приміщеннях школи?

Примусова праця заборонена. Це передбачає і Конституція України, і Загальна декларація прав людини, повідомляє «Судово-юридична газета».

Якщо ми говоримо про школу, то Закон «Про освіту», нова редакція якого набрала чинності, регламентує дане питання і визначає, що ніхто з учнів (зараз їх стали називати претендентами освіти) не може бути примушений до роботи в школі.

Робота на школу (участь в суботниках, прибирання класних кімнат і т.п.) є пережитком радянського минулого. Тим більше, що до такої діяльності учнів часто залучали внаслідок неправомірного (на думку вчителя) поведінки учня.

Якщо дитину залучають в школі до таких «добровільно-примусових» робіт, батьки можуть скаржитися до керівництва школи, спочатку розібравшись в тому, хто саме є ініціатором примусу. За результатами розгляду скарги буде проведено службове розслідування і вжиті заходи, аж до звільнення вчителя.

У разі відсутності рішення хвилюючого питання силами самої школи, рекомендуємо звертатися до відповідних управлінь освіти. Завдяки новим реформам в цій сфері планується створення окремого агентства, яке буде допомагати Міністерству контролювати стан справ в школах і розбиратися в ситуаціях, коли дітей змушують щось робити на благо навчального закладу.

Якщо перераховані вище поради вирішити наболіле питання не допомогли, сміливо звертайтеся до правоохоронних органів або, в разі підозри про наявність певного змови, в прокуратуру.

Слід знати, що публічна догана дитини вчителем при однокласниках також є неприпустимим. Самі школярі можуть відмовитися вислуховувати нотації педагога. Усі виниклі ситуації повинні розбиратися тільки індивідуально, в присутності батьків дитини.

Нові стандарти освіти в Україні: що змінить реформа

Зміни у навчальному процесі

12 років навчання

Школа буде трирівнева: початкова – 4 роки, вводиться з 2018 року, базова середня освіта – 5 років (гімназії), вводиться з 2022 року, профільна середня освіта – 3 роки (ліцеї та заклади професійної середньої освіти), вводиться з 2027 року. Відтак і школа стане профільною, учень зможе обирати: навчатися в академічному ліцеї чи професійному коледжі. І зникне необхідність "зубріння" предметів, які в професійній діяльності людині не знадобляться.

З 2018 року діти здобуватимуть середню освіту 12 років

Компетентності на додачу до знань

Закон прописав 10 компетентностей для школярів. Це те, чим в процесі навчання має оволодіти учень: спілкування державною та іноземними мовами, математична компетентність, загальнокультурна, екологічна, підприємливість, інноваційність, уміння навчатися упродовж життя.

Оцінювання знань

Державна підсумкова атестація буде введена для рівня базової середньої освіти. Учні молодшої школи також будуть тестуватися, але з моніторинговою метою.

Форми здобуття освіти

Їх відтепер буде три: формальна (офіційне підвищення рівня освіти), неформальна (підвищення рівня поза офіційною системою підвищення кваліфікації – тренінги, гуртки, курси) та інформальна (самоосвіта).

Мова навчання

У навчальних закладах відтепер викладатимуть виключно українською мовою. Учням і студентам національних меншин і корінних народів гарантується право на навчання рідною мовою. А для його реалізації створюватимуться окремі класи.

Інклюзивна освіта

Закон зобов'яже навчальні заклади створювати класи для учнів з особливими потребами, якщо виникне така необхідність, наприклад, на звернення батьків.

Зміни в управлінні навчальними закладами

Збільшення зарплат вчителям

"Мінімалка" для викладачів складе три мінімальні зарплати. Виплати збільшать до 6,5 тисяч гривень. Натомість для вчителів запроваджується добровільна сертифікація. А у випадку її успішного проходження — 20% надбавки до зарплати.

Автономія шкіл

Ухвалювати навчальні плани тепер буде сама школа. Але вони мають бути такими, щоб досягати результатів навчання, які формуватиме міністерство.

Уроки проводитимуть у формі гри, щоб учитель був частиною команди, а не "правителем".

Звіт про гроші

Кожна школа буде зобов'язана звітувати про свою фінансову діяльність на сайті. Щоб громадськість в особі батьків та меценатів, зокрема, знала і могла контролювати, скільки і звідки надходять гроші та куди витрачаються.

Інспекція шкіл

Перевіряти навчальні заклади тепер буде Агентство забезпечення якості освіти, а не місцеві органи управління освіти, як це було досі.

"Вибори" директора

Директор матиме право очолювати школу максимум дві каденції, по 6 років кожна. Обиратиме директора на посаду спеціальна незалежна комісія, куди увійдуть директори державних та приватних шкіл, громадські представники, викладачі педагогічних вузів, представники районних державних адміністрацій.

Дитячі садки

Так само, як і приватні школи, дитячі садки відтепер працюватимуть за принципом "гроші ходять за дитиною". Щоб отримати гроші з бюджету на кожну дитину, заклад має обґрунтувати встановлену ним вартість навчання. При цьому закон передбачає обов'язкове охоплення дошкільною освітою дітей старшого дошкільного віку.

Фінансування освіти

Проектом Закону передбачається, що держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі, не меншому 7% валового внутрішнього продукту (у попередньому законі про освіту було 10%).

Основні пункти витрат на освіту: збільшення заробітної плати вчителям; запровадження 12-річної програми для здобуття повної загальної середньої освіти; проходження педагогічними працівниками державної сертифікації; проведення зовнішнього незалежного оцінювання знань випускників по завершенню базової середньої освіти (додатково до вже діючого зовнішнього оцінювання знань по завершенню повної загальної середньої освіти); безкоштовне підвезення до місць навчання і додому дітей, які проживають у сільській місцевості і потребують підвезення; забезпечення гуртожитками учнів загальноосвітніх навчальних закладів, які навчаються не за місцем проживання.

За підрахунками Мінфіну, на збільшення зарплат учителям потрібно 87 мільярдів гривень. А бюджет всієї освіти, за словами міністра освіти Лілії Гриневич, – 160 млрд гривень. Тому сертифікація освітян та впровадження підсумкової атестації у середній школі проводитиметься не одномоментно, наголосила міністр.

Окремі експерти також висловлюють сумніви щодо спроможності місцевих громад профінансувати заклади освіти у повній мірі. Та все ж старт реформуванню "совкової" освіти в Україні дано.

Фахівці не рекомендують занадто багато працювати

За словами вчених з Університетського коледжу Лондона, люди, які багато працюють, ризикують зіткнутися з серцевою недостатністю, інсультом і деменцією. Такий висновок дослідники зробили, проаналізувавши дані людей, які працювали від 35 до 40 годин на тиждень, і тих, хто працював більше 55 годин на тиждень.

За учасниками спостерігали протягом 10 років. Дослідження показало: люди, які багато працювали, частіше страждали від миготливої ​​аритмії. Зокрема, ризик цієї недуги у них був підвищений в 1,4 рази. Як відомо, миготлива аритмія збільшує ймовірність інших проблем, наприклад, інсульту.

Фахівці відзначають: 9 з 10 випадків миготливої ​​аритмії були зареєстровані у людей, які до цього не мали проблем з серцем і судинами. Тобто, швидше за все, саме робота була причиною аритмії у цих добровольців.

Ключові зміни оновлених програм 5-9 класів

Міністерством освіти затверджено 40 оновлених навчальних програм для учнів 5-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів. Відповідний наказ підписаний міністром освіти і науки Лілією Гриневич. Також програмам наданий гриф «Затверджено Міністерством освіти і науки України». Пропонуємо ознайомитись з основними змінами, що були внесені до програм членами робочих груп.

Оновлення навчальних програм відбувається відповідно до Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1392, з урахуванням Державного стандарту початкової загальної освіти (Постанова Кабінету Міністрів України від 20. 04. 2011 № 462).

ІСТОРІЯ. 5-9 КЛАСИ

Відповідно до наказів Міністерства освіти і науки України № 52 від 13 січня 2017 р. і № 201 від 10 лютого 2017 р., на громадське обговорення (на сайті EdEra) з метою модернізації навчальних програм на основі компетентнісного підходу було винесено: дві програми пропедевтичного курсу історії для учнів 5 класу, а саме Вступ до історії України та Історія України (Вступ до історії), програма інтегрованого курсу Всесвітня історія. Історія України для учнів 6 класу, програми з Історії України та Всесвітньої історії для учнів 7–9 класів.

***

Пропозиції й коментарі учасників обговорення стосувалися головно «розвантаження» змісту окремих тем з історії України і всесвітньої історії та уточнення вимог до навчальних досягнень учнів. При оновленні навчальних програм більшість висловлених пропозицій було враховано. Ось найважливіші зміни:

• Програми перебудовано на основі результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів, які є сукупністю знаннєвого, смислового і діяльнісного компонентів. Зміст історичної освіти в оновлених програмах виступає не як самоціль, а як інструмент для досягнення окреслених результатів, що забезпечують формування життєво важливих компетентностей.
• Збалансовано обсяги виділеного на навчання історії по класах і реального (тобто потрібного для досягнення програмних цілей) часу. Із змісту навчального матеріалу вилучено другорядні для цілісного сприймання і системного розуміння історії фрагменти або запропоновано (як у випадку історії Сходу) вивчати їх оглядово.
• Забезпечено доступність і системність цілей навчання. Їх сформульовано щодо кожного розділу як очікувані результати навчання (навчальні досягнення учнів). Збережено тільки досяжні для учнів відповідного віку очікувані результати навчання і скорочено вимоги щодо знання фактологічного матеріалу (дат, імен, подій, термінів).
• Суттєво розширено можливості для вчителя самостійно планувати навчальну роботу з учнями як за змістом, так і за видами. Орієнтуючись на результати навчально- пізнавальної діяльності (що акцентують на зв’язку знаннєвого, смислового і діяльнісного компонентів), учитель зможе самостійно визначати навчальний час за розділами програм.
• Вилучено обов’язкові теми практичних занять, які обмежували самостійність учителя в доборі джерельного матеріалу, методів і прийомів навчання. Натомість запропоновано орієнтовну тематику практичних і творчих робіт із зазначенням, що вони є невід’ємною частиною навчання історії в сучасній школі і можуть відбуватися в різних формах, зокрема й у формі практичних занять.
• Створено нову пояснювальну записку до програм, в якій визначено: мету шкільної історичної освіти; компетентнісний потенціал предмета, соціально й особистісно значущі ідеї, які послідовно розкриваються в процесі навчання і виховання учнів (їх співвіднесено з ключовими компетентностями); наскрізні, міжпредметні й предметні змістові лінії, що забезпечують формування школяра як культурно освіченої, інформаційно свідомої й морально зрілої людини; базові елементи історичної компетентності.
• На основі винесених на обговорення чинних програм з історії для учнів 5 класу створено програму пропедевтичного курсу «Вступ до історії». Її укладено так, аби в навчальній роботі вчитель міг надалі використовувати наявні підручники і водночас мав можливість залучати інформацію з інших джерел. Пропедевтичний курс має на меті підготувати школярів до сприйняття історії як важливої складової інтелектуального життя сучасного суспільства. Результати навчально-пізнавальної діяльності учнів у межах пропедевтичного курсу досягаються через роботу з матеріалом з історії України.
• Програму інтегрованого курсу для 6 класу укладено на основі цивілізаційного підходу до розуміння історії стародавнього світу. Переформатування змісту цієї програми дало змогу інтегрувати навчальний матеріал навколо поняття європейської цивілізації, формування якої розгорталося й на теренах України.
• Програми для 7–9 класів суттєво «розвантажено». Відібрано відповідні до віку учнів навчальні досягнення, частину з них сформульовано заново, декілька тем об’єднано. Відтак учні зможуть здобути знання (базові відомості), розуміння (ключові ідеї/поняття) і вміння (тобто дії, що забезпечують систематизацію, застосування й поглиблення знань і розумінь) на основі опрацювання менших обсягів інформації.
• Запропоновано варіант для синхронізованого вивчення курсів історії України та всесвітньої історії. Послідовність вивчення тем двох курсів наведено в пояснювальній записці і вступних частинах до програм історії України і всесвітньої історії для сьомого, восьмого і дев’ятого класів.
• Розділи програм доповнено посиланнями на міжпредметні зв’язки, тобто на можливості використання навчальних ресурсів географії, природознавства, української та зарубіжної літератури, інформатики, мистецтва. Положення, які стосуються реалізації наскрізних змістових ліній, відображено через очікувані результати і зміст навчально- пізнавальної діяльності.

18 травня: День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу

18 травня 1944 року розпочалася операція з депортації кримських татар. У цей день вшановують пам'ять жертв цього злочину (під час головної хвилі депортації 18-20 травня було виселено 180 014 осіб), а також відзначають його як День боротьби за права кримськотатарського народу.

Депортація кримських татар – один з найбільших злочинів сталінського режиму, вчинених ним під час Другої світової війни. Понад 20 років в СРСР повністю заперечувався злочинний характер цих дій. 

Депортація мала катастрофічні наслідки для кримських татар в місцях заслання. Протягом року до завершення Другої світової війни від голоду, хвороб та виснаження загинуло понад 30 тис. кримських татар. Після депортації радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про кримських татар.

Окупація Криму Російською Федерацією у лютому - березні 2014 році актуалізувала проблему боротьби кримських татар за свої права. Окупаційна адміністрація Криму вперше в новітній історії заборонила проведення 18 травня традиційного траурного мітингу в центрі Сімферополя, тож 70-і роковини депортації кримські татари відзначали в місцях компактного проживання в оточенні загонів поліції та під наглядом гелікоптерів.

Не лише кримські татари є жертвою теперішніх історичних фальсифікацій, але з огляду на поточну політичну ситуацію, саме мешканцям Криму сьогодні доводиться найтяжче. Окупаційна влада в Криму здійснює численні порушення прав людини і намагається знищити самобутність корінного народу - кримських татар.

19 грудня 2016 року на 71-й сесії Генеральної асамблеї ООН прийнято ініційовану Україною резолюцію «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)», за ухвалення якої проголосували 70 країн. Відповідно до цієї резолюції за Росією визнано статус окупаційної влади та покладено на неї всю відповідальність за брутальне порушення прав людини на тимчасово окупованій території України – в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь.

19 квітня 2017 року Міжнародний суд ООН у Гаазі ухвалив рішення за позовом "Україна проти Росії", згідно з яким погодився на запровадження тимчасових запобіжних заходів в частині, що стосується порушення Конвенції про запобігання всім формам расової дискримінації нацменшин у Криму, зобов'язав Росію відновити діяльність Меджлісу та припинити тиск на національні меншини в Криму. 

З 1 січня 2018 року скасовується право на призначення пенсій за вислугу років для працівників освіти

Патріотичний флешмоб

Творчий звіт вчителів

Шкільна Масляниця

Вшануванням дня пам'яті Героїв Небесної Сотні.

        З метою вшануванням дня пам'яті Героїв Небесної Сотні в школі  були проведенні такі заходи:

       Акція «Запали вогонь пам'яті».

2 Тематична виставка «Герої не вмирають».

  Перегляд  документального фільма «Зима що нас змінила. Небесна сотня».

        Виховна година «Герої нашого часу».

Небесна Сотня

Події у Києві 18-20 лютого 2014 року

Фінальним і найбільш драматичним етапом революції стали події у Києві 18-20 лютого, в ході яких загинуло більше сотні протестувальників і кілька тисяч було травмовано.

Вранці 18 лютого протестувальники розпочали ходу до Верховної Ради, де депутати мали розглянути зміни до Конституції Українищодо обмеження повноважень Президента.

 Натомість за вказівкою голови Верховної ради В. Рибака канцелярія ВРУ відмовлялася реєструвати цей документ, що викликало обурення протестувальників і призвело до зіткнень з силовиками. Спроба протестувальників боронити барикади по вулиці Інститутській і Грушевського виявились не ефективними. Протягом 18 лютого в ході зіткнень, силовики захопили всі барикади на вулиці М. Грушевського і Інститутській, відтіснили протестувальників до Майдану Незалежності, де незважаючи на штурм силовиків із застосуванням БТР, світло-шумових гранат і помпових рушниць, протестувальники змогли утримати снігову барикаду на Хрещатику (зі сторони Європейської площі). Протестувальники, для захисту барикад від навали силовиків, застосовували биту брущатку і коктейлі «молотова». Скориставшись зупинкою силовиків на вулиці Інститутській, які очікували падіння барикади на Хрещатику, ентузіасти з піддонів і дощок з 16 до 19 години збудували ще одну (останню) барикаду по вулиці Інститутській (в межах Майдану Незалежності), яка витримала навалу силовиків. Критичною була ніч з 18 на 19 лютого. Коли силовикам вдалося захопити барикаду на Хрещатику, підпалити барикаду по вулиці Інститутській, табір протестувальників і Будинок профспілок, єдиним бар'єром між силовиками і протестувальниками, яких витіснили до сцени, розташованої на Майдані по середині між Головпоштою і Будинком профспілок, став вогонь, який протестувальники підтримували усіма підручними засобами, а силовики гасили водометами. При цьому, як тільки силовикам вдавалося погасити «палаючу барикаду» вони намагалися прорватися до протестувальників. Штурм припинився тільки під ранок, коли у силовиків закінчились гранати і набої. Злам ситуації на користь протестувальників відбувся близько 6 ранку 19 лютого, коли на допомогу « оборонцям майдану» крізь блокаду силовиків прорвався автобус «львів'ян». Вони (близько 40 осіб) з палицями і щитами кинулись у наступ на солдат ВВ (кілька сотень), які цепом стояли через увесь Майдан. Хтось із офіцерів ВВ крикнув: «оні с огнєстрєламі!», чим вчинив паніку серед солдат. Тікаючи догори по Інститутській, солдати ВВ вторили: «бендери прорвалісь с автоматамі!», вони зім'яли і затоптали «бєркут», що з АК біг їм назустріч, сполохали табір «тітушок» у Маріїнському парку, які навіть не взувшись, покинули його, скотившись разом з «бєркутом» до Паркової алеї і Набережної, де штурмом з бійками брали автобуси, що там стояли.

Протестувальникам вдалось повністю відновити контроль над Майданом Незалежності. Під час цих подій силовиками з вогнепальної зброї було вбито понад 20 осіб.

Протягом 19 лютого протестувальники втримували позиції на Майдані Незалежності, тоді як силові структури розпочали підготовку до «антитерористичної операції». Переговори лідерів опозиції з Януковичем залишились безрезультатними. Незважаючи на блокування під'їздів до Києва та блокування роботи метрополітену, киянам та громадянам з різних міст України вдалося прийти на підтримку протестувальникам і зосередити на Майдані до 30 тисяч осіб.

Вранці 20 лютого протестувальники перейшли у контрнаступ, і попри значні втрати, змогли зайняти Український Дім, Жовтневий палац та відтіснити силовиків до урядового кварталу. Того ж дня та пізніше в інтернеті з'явились декілька відео, на яких зображено, як силовики стріляють з вогнепальної зброї в неозброєних протестувальників на вулиці Інститутській. 

Показовий уроку 5 класі. І слава, і воля, або українське козацтво в битвах і походах

Днь пам’яті Героїв Крут

Бій під Кру́тами — бій, що відбувся 16 (29) січня 1918 року біля залізничної станції Крути поблизу селища Крути та села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина.

Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом російської Червоної гвардіїпід проводом есера Михайла Муравйова та загоном із київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.

У бою під Крутами оборонці української державності призупинили наступ противника і здійснили організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російське радянське військо втратило боєздатність на чотири дні. Поновити наступ на Київ війську Муравйова прийшлося не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі.

Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державніст.

Сучасників особливо вразило поховання 27 юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і були ними страчені. На похороні в Києві біля Аскольдової могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичинаприсвятив героїчному вчинкові вірш «Пам'яті тридцяти».

Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. 2006 року на місці бою встановлено пам'ятник. 

22 січня - День Соборності України

Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка… і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка”…

Майже сто років виповнилося нині цим дорогоцінним словам, шановні пані та панове!

Вітаю з Днем Соборності присутніх тут високоповажних гостей, весь український народ, всіх українців у діаспорі!

22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві було урочисто проголошено об’єднання у єдину соборну Україну двох державних утворень. Тих утворень, що постали на уламках різних імперій.  Як писав видатний українсько-канадський історик Орест Субтельний, який минулого року, на жаль, відійшов у вічність, «уперше західно- і східноукраїнські націоналісти, які протягом поколінь проголошували існування між ними братерських зв’язків, увійшли в контакт між собою в масових масштабах».

Соборне возз’єднання, – або як тоді його назвали, злука – проросло з національно-визвольної боротьби українського народу, історично тривалого руху українців до творення власної держави. З мрій, прагнень та зусиль багатьох поколінь борців за незалежність і соборність.

Живим підтвердженням таких прагнень стала велелюдна Софійська площа, на якій десятки тисяч киян та гостей столиці вітали проголошення злуки… І увесь Київ, урочисто прибраний національними прапорами, українськими орнаментами, портретами Кобзаря, плакатами і транспарантами.  І неймовірна кількість синьо-жовтих знамен, які принесли з собою учасники дійства – як місцеві мешканці, так і численні делегації з усіх країв… Освячення дійства службою Божою у Святій Софії, військовий парад, піднесений настрій та урочиста атмосфера, національний гімн у виконанні військового оркестру… Словом, проголошення злуки сприймалося усіма як велике національне свято.

Та, на жаль, це свято тривало недовго. Історичні документи, які ми тут сьогодні маємо можливість оглянути, втілилися в життя, на жаль, лише через 72 роки! Тоді ж, у дев’ятнадцятому соборна Україна не стала реальністю. Та й незалежність держави на довгий тоді час було втрачено.

Та й нині, дорогі браття й сестри українці, ми зобов’язані замислитися, а чому ж так трапилося. Чому в Гельсінкі, яке я післязавтра відвідаю з офіційним візитом, цього року відзначатимуть століття незалежності, а в Києві минулого року святкували лише 25-річчя? Чому ми і Україна втратили 75 літ і зим? Чому Фінляндія є однією з найуспішніших країн Євросоюзу, а Україна лише зараз розпочала шлях європейської модернізації?  Чому фіни, попри те, що у них існувала дуже сильна політична конкуренція, не перейшли тої червоної лінії до самознищення і змогли захистити себе, а українську державність згубили внутрішні чвари?

Відповідь на це питання можна дуже легко знайти у спогадах Павла Скоропадського. Видавці вдало відчули, наскільки ці мемуари доречні саме до поточного моменту, наскільки ж промовисті паралелі, і наскільки повчальними є уроки історії. Я не хочу втручатися в роботу науковців  і не збираюся ідеалізувати гетьмана, який з усіма його про і контра був дитям того буремного часу. Але читаю його спогади сам і наполегливо рекомендую усім політикам у якості роботи над помилками – вивчити і бажано законспектувати.

Якщо лише достатня кількість цієї книжки ще є у видавництві, хотів би  подарувати кожному народному депутату. І сказати словами Шевченка: «Учітеся, брати мої! Думайте, читайте». Слід кожному з нас окремо і всім  разом взятим зарубати собі на носі, яких колосальних зусиль коштує здобути та як буває легко втратити соборність і суверенітет.

«Вся історія України, – писав Олег Ольжич, син відомого українського поета Олександра Олеся, якого незабаром буде перепоховано в Києві, нарешті, – це боротьба двох сил: конструктивної, що скупчує українську потугу, і руїнної, що розпорошує її у взаємному самопожиранні та несе розбиття і розклад. А вслід за цим – завжди йшло панування чужинців над Україною».

У період загроз та небезпеки ще більше, ніж у мирний і спокійний час, слід поступитися власними амбіціями та інтересами на користь священної справи збереження національної єдності й власне збереження України. Думаю, про все це детальніше скажу у своїй доповіді з нагоди століття Центральної Ради. А теперішній стислий екскурс в історію хотів би завершити на оптимістичній ноті. І в цьому мені допоможе знову Ольжич: «У вічній боротьбі творчого будуючого духу зі стихією степу й руїни віримо твердо, що творчий дух переможе хаос і розклад, звідки б цей не походив і як не проявлявся. Бо інакше не було б смислу в нашому житті і змаганні».

Хоча державне об’єднання УНР і ЗУНР у дев’ятнадцятому році відбулося лише символічно, проте воно мало вирішальне значення для утвердження української соборної держави у теперішніх кордонах. Воно окреслило географічні, політичні та ідентифікаційні контури єдиної України.

Соборність залишилася сильною, животворною ідеєю, переданою нащадкам. Тому сьогодні ми так урочисто відзначаємо цей день.

Соборність, як я вже раніше казав, це – неподільне ціле з усіх українських земель, які колись належали до різних імперій, а тепер – об’єднані в незалежну європейську українську державу.

Соборність не лише спільна територія. Це й духовна єдність, спільні цінності, спільні ідеали, устремління. Це велика міцна родина всіх громадян України.

Ми, це правда, говоримо в побуті та в родинах українською, російською, кримськотатарською та іншими мовами, але нас консолідує єдина державна – українська. Ми ходимо до різних церков, але Бог у нас у всіх один. І земля наша одна на всіх. У нас у всіх – спільне минуле, і проблеми, до речі, у нас однакові. Ми гуртом радіємо, і гуртом сумуємо. У нас спільний ворог, і спільна мета, і спільна соборність.

Соборність – це унітарний устрій держави.  Але ми поважали, поважаємо і будемо поважати різноманітність України, специфіку місцевих громад. Децентралізація зараз для цього дає унікальні можливості. Ця різноманітність не є нашим недоліком. Вона, навпаки, робить нас багатшими, а спільне почуття соборності – сильнішим.  Ще Михайло Грушевський, говорячи про відмінності, «витворені на нашім національнім тілі чужими впливами та зовнішніми обставинами», закликав не «роздмухувати різниці, а розвивати почуття єдності, солідарності, близькості». Це у мене одна з улюблених його цитат.

Новий рік!!!